ВИЗНАННЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ЗА П. 1 СТ. 40 КЗПП УКРАЇНИ НЕЗАКОННИМ, СТЯГНЕННЯ ВИМУШЕНОГО ПРОГУЛУ

Коротка фабула справи. Працівника було звільнено з роботи з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України, за скороченням штатів у зв'язку з ліквідацією юридичної особи. Позаяк мала місце реорганізація у вигляді приєднання до іншої юрособи. Окрім того, в установі, до якої було приєднано реорганізовану юридичну особу малися вакантні посади, які не були запропоновані працівникові з моменту звільнення по фактичне вивільнення.

Адвокатом АО «Аргос» Остапенко Іриною здійснювалося представництво прав та інтересів звільненого працівника.

Так, рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 06.12.2018 р. по справі № 553/2173/17 в задоволенні позову було відмовлено.

Рішенням Полтавського апеляційного суду від 18.02.2019 р. апеляційну скаргу позивача було задоволено частково (№ в ЄРСР 80450951). РішенняЛенінського районного суду м. Полтави від 06.12.2018 р. - в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди – скасоване. Ухвалено в цій частині нове рішення яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано пункт наказу в частині звільнення позивача за скороченням штатів у зв'язку з ліквідацією Полтавського міського центру зайнятості згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. Визнано позивачку такою, що звільнена згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією юридичної особи. Стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 108 084.13 грн. та в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 1 000.00 грн. Стягнути на користь позивачки понесені нею витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 8 000.00 грн.

Так, судом апеляційної інстанції при прийнятті вказаного рішення було враховано, що «як на час попередження позивача про звільнення, так і на час її фактичного звільнення, в структурі правонаступника згідно наданої відповідачем інформації, існували вільні вакантні посади, як у вже створених нових структурних підрозділах по Полтавській області, так і в самій юридичній особі. Проте, інших заходів, спрямованих на працевлаштування позивача на наявних посадах в період з моменту попередження її про звільнення та до дати звільнення, відповідачем не вживалося».

Частиною першою ст. 49-2 КЗпП України встановлено обов'язок власника або уповноваженого ним органу про наступне вивільнення працівника попередити персонально не пізніше ніж за два місяці.

Згідно частини 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Частиною 4 ст. 36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Виходячи зі змісту положень ст. ст. 36, 40 КЗпП України, ст. ст. 104, 106, 107 ЦК України реорганізація є формою припинення юридичної особи за якої передача всього її майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правонаступникам проводиться у результаті їх злиття, приєднання, поділу чи перетворення. У розумінні зазначених норм закону приєднання - це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру. При цьому дія трудових договорів працівників таких юридичних осіб, з моменту прийняття рішення про приєднання, продовжується в рамках структури юридичної особи, до складу якої включено юридичну особу в якій вони працювали.

За нормами частини 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.